Актуальні новини
Згідно з абз.5 п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян (податку на доходи фізичних осіб) є відповідно обов’язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку і інших обов’язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
Під час нарахування доходів у формі заробітної плати база оподаткування визначається як нарахована заробітна плата, зменшена на суму єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, страхових внесків до Накопичувального фонду, а у випадках, передбачених законом, – обов’язкових страхових внесків до недержавного пенсійного фонду, які відповідно до закону сплачуються за рахунок заробітної плати працівника, а також на суму податкової соціальної пільги за її наявності (п.164.6 ст.164 ПКУ).
Порядок нарахування, утримання та сплати (перерахування) податку до бюджету встановлено ст.168 Кодексу.
Відповідно до п.п.168.1.1 п.168.1 ст.168 Кодексу податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов’язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в ст.167 Кодексу та військовий збір визначених п.161 підр. 10 розділу ХХ Кодексу.
Таким чином, роботодавець, який добровільно або примусово виконує рішення суду в частині нарахування (виплати) доходу у розмірі середньої заробітної плати за вимушений прогул має виконати усі функції податкового агента визначені ПКУ, Законом №2464 та Законом №606.
