З 11 січня цього року набуває чинності Закон України № 2227-VIII (2227-19) від 6.12.17 з довгою назвою «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України з метою реалізації положень Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами», який вітчизняними ЗМІ був висвітлений лише як закон про «зґвалтування сексу» або закон про «секс за розпискою».
Насправді ж цей акт вносить низку серйозних змін в різні істотні норми кримінального закону, такі як, наприклад, обставини, що пом’якшують чи обтяжують покарання, а також змінює підхід до визначення сексуальних злочинів і додатково встановлює окремі заходи проти насильства в сім’ї.
Автори закону стверджують, що він імплементує положення Стамбульської конвенції (підписана Україною в 2011 році, але досі не ратифікована) у національне законодавство, що дає можливість удосконалити кримінальне та кримінальне процесуальне законодавство України для боротьби з насильством стосовно жінок та домашнім насильством.
Не зупиняючись ретельно на проблематиці правозастосування нововведень (на кшталт банальностей про розписки до, під час чи після статевого акту) наводимо найважливіші і суспільно значущі з них.
1) заборона перебувати в місці спільного проживання з особою, яка постраждала від домашнього насильства;
2) обмеження спілкування з дитиною у разі, якщо домашнє насильство вчинено стосовно дитини або у її присутності;
3) заборона наближатися на визначену відстань до місця, де особа, яка постраждала від домашнього насильства, може постійно чи тимчасово проживати, тимчасово чи систематично перебувати у зв’язку із роботою, навчанням, лікуванням чи з інших причин;
4) заборона листування, телефонних переговорів з особою, яка постраждала від домашнього насильства, інших контактів через засоби зв’язку чи електронних комунікацій особисто або через третіх осіб;
5) направлення для проходження лікування від алкогольної, наркотичної або іншої залежності, від хвороб, що становлять небезпеку для оточуючих, направлення для проходження програми для кривдників». За порушення такої заборони статтею 3901 Кодексу передбачена кримінальна відповідальність у вигляді арешту до 6 місяців або обмеження волі до 2 років. Хоча питання протидії домашньому насильству взагалі окремо регулюється спеціальним законом, раніше всі карні заходи забезпечувалися захисними приписами поліції, корекційними програмами і статтею 1732 Кодексу України про адміністративні правопорушення (арешт до 7 діб).
У підсумку вимальовується така картина:
Як і раніше, повнолітня особа (тобто від 18 років) за добровільний секс після 18 квітня 2018 року (з проникненням чи без) з особою, яка не досягла 16 років, отримує 0-5 років обмеження/позбавлення волі, а якщо вона є близьким родичем або вихователем потерпілого — від 5 до 8 років позбавлення волі.
Тепер, крім того, особа від 14 років за добровільний секс з особою, яка не досягла 14 років, отримує від 5 до 10 років, а якщо такий добровільний секс був з проникненням — від 8 до 15 років позбавлення волі.
Ця нова норма майже (якщо не рахувати особливості «проникнення») гендерно симетрична, тобто суб’єктами можуть бути особи чоловічої або жіночої статі у гетеросексуальних або гомосексуальних відносинах і вимагає особливої уваги у сексуальному вихованні підлітків від 14 до 18 років, бо тепер їх можуть засудити за кохання з незначно молодшими за віком сексуальними партнерами.
Ще раз. Увага! 14 річний (і старший) підліток тепер може бути засуджений за добровільний статевий акт з іншим 13-річним підлітком аж до 10 років позбавлення волі!
Це більше покарання, ніж належить застосувати до 50-річного Гумберта за секс з 14-річною Лолітою (максимум 8 років)!
Це слід негайно врахувати батькам і педагогам, які мусять провести відповідну роз’яснювальну роботу серед дітей. Ми очікуємо в подібних випадках зростання проявів корупції з боку правоохоронців і зловживання правом з боку як удаваних так і реальних потерпілих і їхніх родичів.
Насамкінець, слід зауважити, що новий склад (добровільний секс з малолітньою особою), виходячи з покарання 8-15 років (ч.4 ст.152) та 5-10 (ч.4 ст.153) є особливо тяжким злочином (з проникненням) та тяжким (без проникнення), що зокрема унеможливлює звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям, у зв’язку з примиренням винного з потерпілим, у зв’язку з передачею особи на поруки, у зв’язку із зміною обстановки, за вироком суду у зв’язку з бездоганною поведінкою, по УДЗ можна вийти лише після ⅔ та ¾ відбутого строку покарання (½ та ⅔ для неповнолітніх). Неповнолітнього (14-18) можна засудити по цих статтях максимум на 10 та на 7 років. Давність складає відповідно 10 та 15 років.
За перше — 3-5 років позбавлення волі, спеціальний рецидив — 5-10 років, групове або неповнолітньої (14-18) особи — 7-12 років, з особливо тяжкими наслідками або малолітньої (<14) особи — 10-15 років. За друге, відповідно, — 0-5, 3-7, 7-10, 10-15 років.Раніше (за тими ж номерами статей, але за старими ознаками) покарання було майже таке ж саме 3-5, 5-10, 7-12 та 10-15; 0-5, 3-7, 3-7, 10-15.
Слід зазначити, що раніше засовування в тіло іншої особи різних предметів взагалі не кваліфікувалося як зґвалтування, хоча в подібних випдках характер душевних і фізичних страждань жертви і ступінь її приниження мало чим відрізняється.
Зауважимо також, що якщо стаття 153 цілком гендерно симетрична (злочинець і потерпілий можуть бути будь-якої статі), то у статті 152 суб’єктом злочину буде скоріш чоловік, бо зґвалтування жінкою з проникненням в тіло потерпілого якимось предметами уявляється екзотикою.
З цього приводу ЗМІ супроводжували прийняття закону численними глузуваннями про обов’язкову наявність нотаріальної згоди на секс. Висловлюються побоювання щодо необґрунтованих заяв про відсутність згоди після розчарування в партнері або невиправданих очікуваннях матеріальної винагороди за секс. Однак більш професійний аналіз виявить, що всі ці речі важливі лише для методик розслідування і доведення винуватості, але на практиці для пересічних законослухняних громадян майже не варті уваги. Дійсно, з урахуванням принципу презумпції невинуватості, доводити відсутність згоди мусить сторона обвинувачення; наявність характерних травм і слідів насильства була і є визначальною, але відтепер — не єдиною ознакою відсутності згоди; проблематика доведення «безпорадного стану» якою вона була раніше так і залишилася зараз для доведення відсутності згоди без явних ознак насильства, тощо.
Не усім зрозуміле формулювання «Згода вважається добровільною, якщо вона є результатом вільного волевиявлення особи, з урахуванням супутніх обставин» є нічим іншим, ніж дослівним копіюванням абзацу 2 статті 36 Конвенції. Супутніми обставинами є, ймовірно, обстановка й поведінка жертви.
Слід лише зауважити, що більш широка кваліфікація як «секс без згоди» дозволяє притягнути до кримінальної відповідальності одного з подружжя та/або постійних партнерів а також підлеглої особи, у випадках, коли є прямі докази подібних форм насильства, які можуть збиратися самою жертвою, особливо у випадках регулярного знущання.