Шеремет-шоу. Еволюція фейку. Від самообману до підробки

Судові засідання поступово стають рутиною. Суспільство давно не вірить в версію обвинувачення. Не вірить і офіційно заявляє про це в суді представник потерпілих. Не вірить, але не наважується заявити це і прокурор Тішин.

Якщо більшість розумних і обізнаних спостерігачів збагнули, що то міністр хотів залишитись на посаді, а поліцейські схопили просто випадкових людей щоб вислужитись і виконати вказівку, то досі багато хто запитує: “Як жеж так сталося? На що вони розраховували? Невже серед величезної кількості задіяних поліціянтів не знайшлося жодного професіонала, який мав хист і мужність сказати правду? Чи були дії горе-розслідувачів умисно спрямовані на конкретних осіб, чи то просто був випадковий збіг, умащений поросячою радістю латентних зрадників від приниження ветеранів і волонтерів?”

Ліквідація Павла Шеремета, як вже зараз відомо, була подарунком диктатору Білорусі на його особисте свято —  день початку царствування —  інавгурації 20 липня 1994 року. Вассалам важливо було піднести голову ненависного журналіста зранку у день річниці — щоб дослівно виконати вказівки безумного радгоспника, які у переказі КГБшного керівника  Вадима Зайцева звучали так: “щоб ані рук ані ніг не зібрали”. Хоча вибухівку підбирали ретельно дозовано, щоб вбити лише одного водія, кілери навіть подекуди спромоглися виконати завдання дослівно — одна нога жертви була майже відірвана від тіла. 

Оскільки виконавцями були добре підготовлені і оснащені професіонали, а слідство майже одразу було (всупереч закону) передане з ГСУ в м.Києві придворним дармоїдам, діло від початку не залагодилося. Мається на увазі Головне слідче управління Нацполіції (раніше називалося ГСУ МВС), яке було спеціально створене у 2012 році з метою політичного контролю над справами.  Очільником цього органу досі є креатура Андрія Портнова —  “талановитий” Максим Цуцкірідзе, який без відриву від слідчої роботи за 4 роки написав 90 наукових праць, став доктором наук, а в 32 роки ще й отримав звання заслуженого юриста України. Широкому загалу невідомий жоден випадок успішного розкриття (з доведенням до вироку) слідчими ГСУ жодного резонасного злочину.  

Вибухотехніки ФБР, які прибули через 3 дні, були здивовані тим, що місце злочину не огорожене, повністю зачищене пожежними, а потім — поливальними машинами, а докази — затоптані. Поліція втратила купу важливих фрагментів з місця злочину і цінні записи з камер відеоспостереження. Пізніше міністр Аваков буде розповсюджувати нічим не підкріплену вигадку, що в справу втрутилися таємні спецслужби або інопланетні прибульці. Натомість матеріали справи свідчать лише про звичайну недбалість поліціянтів. Не вдалося знайти частинки виконавчого механізму (радіоприймача), встановити основну вибухову речовину, якою була оснащена бомба, а важливого свідка —  співробітника СБУ, що сидів в машині неподалік, знайшли журналісти, а не поліція. Деяких свідків не знайшли взагалі. Вибухотехнічна експертиза зробила висновок про те, що бомба саморобна, безоболонкова, з невідомою речовиною потужністю 474 г в тротиловому еквіваленті, але містила 2 елементи міни МОН-50 — вражаючі ролики і втулку для вкручування детонатора. Висновок про ефемерну міну МОН-50 був зроблений лише тому, що інших пристроїв для порівняння у експертів просто не було. Наявність великої кількості дифеніламіну в складі вибухівки пояснили сумнівною теорією, що в бомбу входив порох (в мінах пороху не буває).    

Все, що вдалося з’ясувати поліції по камерах, це що двоє осіб —  чоловік з бородою та жінка (або, скоріше, особи загримовані під чоловіка з бородою та жінку) вночі того ж дня заклали вибухівку під припаркований автомобіль, а зранку третя особа або одна з цих двох (загримована по-іншому), переконавшись, що в машину сів саме Павло Шеремет, привела механізм в дію. За декілька днів до того деякі особи ходили в цьому районі приблизно тим же маршрутом, що й закладники вибухівки. Одна з них була дівчина, яка можливо щось сфотографувала телефоном. Виглядає дивним, що попри ймовірно проведену розвідку, зловмисники вночі засвітилися щонайменше у 12 камерах і на деяких з них явно показували свої обличчя (що теж може свідчити на користь версії про грим). Так чи інакше, якщо це були офіцери КГБ РБ, наступного дня в країні їх вже не було і вже точно їхні бороди і перуки випарувалися десь під Києвом. 

Все, що поліцейські зробили більш-менш пристойно —  так це поміряли зріст осіб на відео. Просто статист став на те ж саме місце з лінійкою, потім зображення наклали на кадр відео. Це зробили двоє різних експертів по двох різних камерах. Зріст “чоловіка” 170-172 +-3%, зріст “жінки” – 164-166 +-3% у взутті і головному уборі.

З початку 2017 року нової інформації у справі не з’являлося. Весь цей час слідство, ймовірно, судячи по подальших бадьорих рапортах про “100500 мільйонів проаналізованих з’єднань”, займалося комп’ютерним статистичним аналізом активності стільникових телефонів в районі місця злочину (це десь приблизно 12 кварталів). Якщо виходити з припущення, що злочинці обов’язково користувалися телефонами під час злочину або підготовки до нього напередодні, то логічно шукати “телефони-чужинці”.

Для цього береться весь масив з’єднань в день злочину та за тиждень до нього і з нього викидаються резиденти — люди, що мешкають або працюють в тому районі. Це теж робиться спеціальними алгоритмами — з’явлення телефона в районі мусить бути разовим або принаймні нерегулярним. Таким алгоритмом вдалося виокремити осіб (декілька тисяч), які з’явилися (користувалися мобільними) в тому районі але не жили і не працювали там.

Серед них вже тоді були Андрій Антоненко і Юлія Кузьменко. У Андрія в тому районі на вул. О.Гончара 28б проживала мама, а Юлія Кузьменко працювала поблизу, однак в ті дні перебувала у відпустці і тому на роботу з’являлася всього пару разів, тому програма її не відкинула як регулярного відвідувача. Коли захист знайомився з матеріалами провадження, ми виявили, що дружина Андрія Світлана теж потрапила в цей список, скоріш за все через нерегулярні візити до свекрухи. Те що вони з Андрієм — чоловік і дружина — поліціянтам тоді було невідомо, для них це все ще були просто телефонні номери.

21 серпня  2018 року Генеральний прокурор Юрій Луценко в інтерв’ю “Українській правді” заявив що “за останній місяць ми маємо одну ниточку яка можливо приведе нас до відповіді у цьому питанні. Я тримаю це на своєму контролі. Ідуть дуже активні слідчі дії.”. 

Тепер ми вже достовірно знаємо, що “ниточка” — це знайдений 13.07.2018 в місті Косів Івано-Франківської області вибуховий пристрій, що нібито ледь не спрацював під автомобілем “Range Rover” місцевого кримінального авторитета Чекурака.

Як сьогодні вже достеменно відомо, вибуховий пристрій Чекурака і бомба під автомобілем Шеремета не мають жодних спільних рис, окрім типу кріплення. В обох випадках використовувались магніти, і то не схожі. У випадку з Чекураком було 5 кг тротилового еквіваленту, з Шереметом — 500 г, під авто Чекурака заряд був в металевому кейсі, а під авто Шеремета — без оболонки, в першому випадку виконавчим механізмом був примітивний УЗРГМ (запал ручної гранати) з мотузкою, намотаною на вал автомобіля, в другому —  хитрий радіокерований ініціатор з електричним запалом. На відміну від бомби, яка вбила Павла Шеремета, бомба Чекурака не містила вражаючих елементів. Магнітів, на яких кріпилася бомба Шеремета, було два кільцеподібних, Чекурака — три циліндричних. 

Однак в цей момент з’явився якийсь розумник, який доповів начальству, що, знайшовши виготовлювачів бомби Чекурака, можна буде розкрити справу Шеремета. Начальство почуло те, що хотіло почути, заявило про “ниточку” публічно, не підозрюючи, що тепер вже однією ногою вступило в багнюку, з якої уся правоохоронна і судова система не може вилізти досі. Сподіваюсь, що ми колись дізнаємося про те, хто саме запустив цю качку, вірусний фейк про пов’язаність цих двох справ. 

Але повернемось до динаміки облуди щодо Антоненка, Дугарь, Кузьменко.

29 грудня 2018 року Генеральний прокурор Юрій Луценко заявив в інтерв’ю Яніні Соколовій  “Коло підозрюваних у виконанні дуже серйозно звузилося. Із декількох тисяч до декількох сот”. Немає підстав сумніватися, що назване “коло підозрюваних” — це все ще користувачі мобільних телефонів. Згадаємо, що справжні злочинці належать до цього кола виключно в припущенні, що вони під час злочину або стеження за Павлом Шереметом користувалися телефонами.

За яким принципом коло користувачів звужувалося до декількох сотен —  сказати важко, але слід припустити, що телефони перевірялись на предмет мандрівок за кордон, в Крим, зону АТО або по розмовам з абонентами за кордоном, в Криму, в АТО. Нескладно здогадатись, чому у “звуженому” колі осіб все ще залишилися пан Антоненко і пані Кузьменко. Крім того, не виключено, що серед цих тисяч телефонів шукали ті, що утворювали “пари”: мали місце з’єднання між ними в середині списку. 

Як ми тепер вже знаємо, на початку 2019 року почалося тотальне прослуховування телефонів усіх осіб зі списку. Слідчі судді Київського апеляційного суду, як і усі інші слідчі судді в Україні за подібних обставин, направо і наліво підписували дозволи на НСРД, не читаючи аляпуваті копипастові клопотання, напхаті безумною ахінеєєю про “право-радикальні” погляди пана Антоненка та “стеження за автомобілем Шеремета” у виконанні пані Кузьменко, коли остання перебувала в Одесі, а Шеремет — в Києві.  І “прослушка”… нічого не дала. Принаймні стосовно Андрія Антоненка вона була призупинена, ймовірно на нього ставку вже не робили. Нічого цікавого не було знайдено і на плівках Юлії Кузьменко, яку почали “слухати” 19 червня і закінчили 30 червня.

Таким чином, обох хоча й повністю не виключили зі складу кандидатів в підозрювані, однак особливо ними і не цікавились. Вся увага була прикута до сім’ї Грищенків, яких, як ми вже казали, без особливих підстав запідозрили у замаху на косівського бандюка. Проти Влада Грищенко (Бучі) був лише факт знаходження в Косові в той час і більше нічого, проти Інни (Пуми) — просто нічого. Але Влад з його 6 судимостями і участю в бойових діях просто ідеально підходив на роль винного. І це було неймовірним натхненням для дурнуватих служак і їхнього патрона — шельмуватого і підступного, але трохи бикуватого міністра.

В цьому місці варто зробити короткий ліричний відступ про упередженість стосовно справжніх бійців-героїв з боку так званих правоохоронців (є таке огидне слово походженням з РФ — “силовики”). Останні ненавидять справжніх особистостей назвичайною люттю, оскільки ті ламають міф про їх удавану миць і про їхній диктат легальної сили. Ветерани і волонтери зруйнували хибну уяву про них як про предмет обожнювання. Суспільство, десятиліттями заточене під Глєба Жеглова, завдяки війні зазнало попиту на справжніх Шарапових. А Жеглов, який воювати не пішов, але сував людям в кишені речові докази, такий саме як і інший мусор, що завзято лупцює палицею або морально принижує переляканого очкарика, але чомусь завжди першим всирається перед озброєним ворогом, охоче біжить встановлювати над власним райвідділом чужий прапор або тікає від зухвалого рецидивіста. Тому подібне генетичне сміття завжди радіє, коли йому вдається на своєму життєвому шляху принизити конкурента, що узявся ані звідки — ветерана, бійця, волонтера, громадського активіста. Саме ці категорії більш за все заважають їм жити, бо не мають страху перед ними і користуються повагою народу.

Тож багато з виконавців шоу неприховано світилися псячою радістю, коли рапортували про те, що виявляється “серед героїв війни є злочинці” і ось, саме вони, шоумени, і є новими героями, які знов повертаються на п’єдестал з написом: “ми — запорука вашої безпеки і спокою”. Моя власна відповідь їм така: 

Так, cтатус вояка не дає переваг перед законом. Так, серед героїв війни є чимало паскуд. Ні, не більше ніж серед звичайних людей. Але значно менше, ніж серед вас.

Автор далекий від думки, що на роль злочинців спеціально підбирали двох військових (музиканта і медсестру) разом з волонтеркою —  дитячим лікарем. Конспірологічні теорії «руки Кремля» або причетності самих горе-розслідувачів до злочину слід відкинути за принципом леза Оккама та його наслідком лезом Генлона. 

Ніколи не вбачайте злого наміру в тому, що цілком можна пояснити дурістю.

Але подібно антисемітській вакханалії у французькій афері Дрейфуса 1894 року, в українофобській вакханалії афери Шеремета-2019 до потворного непрофесіоналізму додалося хтиве улюлюкання заздрісних нікчем, випадково наділених правом вирішувати долі ментально і морально більш розвинутих людей. 

Повернемося однак до цих людей — Антоненка та інших.

Останній поштовх на шляху від добросовісної омани до свідомої підробки система отримала від міністра внутрішніх справ. Усім відомо, що майбутнє цього “потужного” в уряді Слуг народу було поставлено в пряму залежність від розкриття вбивства Шеремета.

2019 рік. Цього разу щорічна панахида по Павлу Шеремету із традиційними нещирими промовами політиків про захист прав журналістів і клятвами покарати злочинців на річницю вбивства 20 липня була перенесена на інший день. Бо це була субота напередодні виборів у Верховну Раду. У понеділок, 22 числа, усі екзит-поли показали тріумфальну перемогу Слуг і їхнє монопольне право сформувати уряд. Наступного дня, у вівторок, президент Зеленський вже пояснював народу чому саме в цьому уряді одне міністерство попри передвиборчі обіцянки не отримає нового обличчя. Аргумент мав бути вкрай вагомим. Міністр Аваков мусив роки провалених реформ, корупції і поліцейського свавілля затьмарити резонансним проявом своєї ефективності. Пізніше він в численних інтерв’ю і ток-шоу вже не буде цнотливо приховувати власної особистої обізнаності з усіма деталями розслідування і ледь не оголосить себе головним його керманичем.

23 липня 2019 року в приміщенні Офісу Президента України було проведено цікаве шоу під виглядом брифінгу. Зібралися представники ЗМІ. Голова Національної поліції Князев оголосив, що отримав дозвіл слідчого на розголошення окремих таємних відомостей слідства Президенту Зеленському і міністру Авакову. Ці двоє урочисто  підписали заздалегідь підготовлений папірець і кудись видалилися. Усі журналісти були відверто розчаровані промовою президента, який через тривалий час з’явився і сказав, що нічого розголошувати не має права: слідчий заборонив. Однак було анонсоване  дослівно наступне: “Шановні журналісти. Якщо можна … я побачив дуже багато матеріалів. Я хотів би, по-перше, спеціалістам, працівникам кримінального розшуку хотів би подякувати, там дійсно дуже багато матеріалів, я хотів би щоб зараз з мене не витягували інформацію, я крім мого бажання закінчити цю справу я хотів би вас … вам … хочу вас всіх запевнити … я думаю … і​з того, що я побачив,​ я думаю що … не можу сказати в який термін .. ​але я думаю що у нас буде з вами результат. ​Дійсно,ми знайдемо дійсно поліція дійсної до них долучиться прокуратура і Служба безпеки України допоможуть закінчити цю справу і людей, які вчинили цю… ​які вчинили це вбивство буде знайдено”​. ​

А тепер спитайте себе: “Що ж такого показували в таємній кімнаті дипломованому юристу і недурній людині пану Зеленському, що він одразу повірив в майбутній результат?”. Нагадаю, що на той момент була знята прослушка і припинені усі дії стосовно пана Антоненка і не велись дії стосовно пані Кузьменко і ніхто не знав хто така Яна Дугарь.

Відповідь очевидна. Пану Зеленському тоді згодували справу фейкового замаху на бандита Чекурака як чарівний ключ до розкриття справжнього вбивства журналіста Шеремета. Йому впарювали поліцейську методичку з пошуку злочинців серед заздалегідь окресленого кола контактів Пуми і Бучі, серед яких, як з’ясувалося пізніше, не було не лише причетних до вбивства Шеремета, але також й до самої справи Чекурака.

Після арешту Влада Грищенка, невдалих спроб притягнути до співпраці як викривача слабкого Івана на прізвисько Пістолет, який вкоротив собі життя ймовірно через поліцейські знущання і шантаж, ментально здоровим співробітникам стало очевидно, що версія Чекурак-Шеремет луснула. Зараз в офіційних судових документах про неї немає вже жодного натяку, немов її не існувало, немов спочатку імена Грищенків не називалися в числі учасників великого терористичного угруповання, щоб якось розбавити музикантів і лікарів.  

Застосування тортур до Влада Грищенка і пропозиції “узяти на себе” вбивство Шеремета до честі Бучі і на щастя всім нам не дали результата. Да що б це був за результат, якщо він не зміг би повідомити важливі деталі злочину, які досі невідомі поліції, але мав би знати справжній зловмисник, наприклад, з чого був зроблений виконавчий механізм, якою була вибухівка, у який спосіб її підірвали, як втекли, тощо.

Виникла ситуація цугцванг — це коли куди не рипнешся — схибиш. Перемога вже урочисто анонсована 23 липня за участю Президента, результату нема і не передбачається. Скажеш, що тоді пожартували — не зрозуміють, оголосиш, що Грищенки вбили Шеремета — насмішиш не лише народ, але й коміка. В обох випадках і народ і комік довго сміятися не будуть. 

І комік не змусив чекати. Під час прес-марафону 10 жовтня 2019 року пан Зеленський заявив: «Якщо до того терміну, до якого ми говорили [дата невідома], не буде результату — будемо змінювати керівництво [МВС]». 

В розслідуванні вбивства брали участь різні люди, серед яких не виключено, що були справжні професіонали. Однак начальство було поблажливим ліпше до тих, хто з бажання вислужитися обіцяв швидкий результат (через справу Чекурака), а не реальним (трудягам). Коли стало очевидним, що справа Чекурака жодним боком не має відношення до справи Шеремета, а обраний кар’єристами шлях «по слідах магнітів» — хиба і самообман, вони не відступили. Вони так загрузли в жвавих рапортах і урочистих обіцянках, що тепер були не взмозі  зізнатися у власній неспроможності. Було прийняте колегіальне рішення «показати результат за будь-яку ціну», інакше кажучи, придумати його. 

Тоді й народився план Б — дістати з нафталіну якихось старих кандидатів, які не мають залізного алібі і сплести на перший погляд несуперечливу історію, підсоложену імітацією доказів, а далі гарно все це згодувати суспільству. Аби потім, коли обман розкриється, можна було б видати його за добросовісну помилку.

Так некомпетентність започаткувала, заздрісна ненависть — засліпила, а страх перед викриттям і сувора команда міністра — остаточно поставила негідників на шлях махлярства.

Далі буде

Читайте також:

Вбивство Шеремета. Де бреше прокурор? Усі факти стисло

Published by: Леонід Маслов

View all posts by Леонід Маслов