Breaking news
Судова практика Верховного Суду України в адміністративних справах 2015 року наводить на дуже сумні роздуми. Чи заслуговують такі судді на повагу?
Той, хто вивчає судову практику, неодноразово натрапляє на суддівські баги і, м’яко кажучи, на неохайні мантії.
7 липня 2015 року Верховний Суд України ухвалив постанову, якою запровадив нову практику:
фізична особа - власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку є платником земельного податку з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно... незважаючи на те, що позивач не зареєстрував право власності чи користування земельною ділянкою під належними йому на праві власності нежитловими приміщеннями, виходячи із принципу пріоритетності норм ПК над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 ПК, обов'язок зі сплати земельного податку виник у особи з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
Не будемо коментувати мотивацію такого висновку, хоча він є доволі суперечливим, адже, як зазначає суддівська колегія, за правилами пункту 286.1 статті 286 ПК підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру, отже незрозуміло як за відсутності таких нараховувати земельний податок. Окрім того, ця практика призведе до сплати земельного податку одночасно декількома особами і не лише у багатоповерхівках, а ще і тому, що земля під будівлями ще й надається комусь в оренду.
Але зараз мова зовсім про інше. 2 грудня 2015 року Верховний Суд, пославшись на вищенаведене рішення, скасував Постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 10 квітня 2015 року, ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 17 червня 2015 року та Вищого адміністративного суду України від 3 липня 2015 року і ухвалив рішення на користь ДПІ, незважаючи на те, що судові рішення попередніх інстанцій по справі ґрунтувалися на зовсім інших нормах. Позивач не мусив сплачувати земельний податок не тому, що не зареєстрував право власності на земельну ділянку, а тому що взагалі звільнений від його сплати на підставі п. п. 4 п. 297.1. ПК України, оскільки є платником єдиного податку. При цьому, судячи з тексту постанови від 02.12.15, його автор обмежився простим копіюванням постанови від 07.07.15 за допомогою Ctrl-C, Ctrl-V, незважаючи на те, що наведені їм обставини відносяться до іншої справи!
Читаючи це, дуже прикро переконуватися, що судді Верховного Суду України взмозі підписувати такі ганебні документи. А з іншого боку, що ви від них хотіли? І справді, навіщо включати мозок, коли пенсія не за горами? Можна доручити помічникові наклацать подібну балалайку: копіюй, вставляй і отримуй за це грошики, немов весь час переймався правосуддям.
На фото: В.Ф.Янукович і його друзі – автори цього рішення.
Див також.
Приємне. Здійснення помилки під час перерахування узгодженої суми грошового зобов’язання до державного бюджету в строк, встановлений пунктом 57.1 статті 57 ПК, має кваліфікуватися як дія, хоча й помилкова. Відтак дії, які не містять ознак бездіяльності платника податків при сплаті узгодженої суми грошового зобов’язання, не можуть бути підставою для застосування штрафів, передбачених пунктом 126.1 статті 126 ПК.
Старе і неприємне. З держави кошти стягувати не можна, оскільки існує порядок, а суд не може підміняти державний орган.
