Свобода слова програла. Апеляційний суд Дніпра підтримав Дніпро-Петровських авторитетів

Дніпровський апеляційний суд частково задовольнив скаргу Юрія Бутусова

Зменшивши суму стягнення на користь Арутюняна Е.К. та Петровського О.В., відомих в певних колах як “Еміль” і “Нарік”, з 357,4 тис до 20 тис грн, в решті залишив без змін рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська про захист честі і гідності Арутюняна Е.К. та Петровського О.В.

Пан Арутюнян та пан Петровський позивались до пана Бутусова, ображені його публікацією в Facebook.

Суд першої інстанції позов задовольнив, зобов’язавши пана Бутусова видалити публікацію і опублікувати її спростування, стягнув на користь кожного з позивачів по 178 704 грн. В суд пан Бутусов належним чином не викликався.

В апеляційній скарзі ми стверджували, що суд порушив принципи свободи слова. Позивачі є публічними особами і тому повинні усвідомлювати, що особливий статус, який вони мають у суспільстві, автоматично збільшує рівень тиску на приватність їхнього життя, вони свідомо відкриваються для прискіпливого аналізу як з боку журналістів, так і громадського загалу і, як наслідок, повинні виявляти до цього більше терпимості. Твердження пана Бутусова стосовно них є оціночними судженнями, заснованими на інформації з надійних відкритих джерел, зокрема висловлювань Генерального прокурора, Голови СБУ, статті у Вікіпедії тощо. Зобов’язання видалити публікацію в Facebook є цензурою і переписуванням подій.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 5 листопада 2019 року апеляційну скаргу задоволено частково. Зменшено суму стягнутої моральної шкоди 178 704 грн до 10000 грн на користь кожного з відповідачів, в решті судове рішення залишене без змін.

В своїй постанові апеляційний суд вказав, що зазначена у статті інформація не є оціночним судженням, носить стверджувальний та обвинувальний характер, містить конкретні факти, правдивість яких не доведена, порочить честь, гідність та ділову репутацію позивачів. На думку колегії суддів позивачі є публічними особами, але це не дає правових підстав для поширення стосовно них недостовірної та негативної інформації, яка носить стверджувальний та обвинувальний характер.

Коментуючи це, м’яко кажучи, дивне судове рішення, слід зазначити наступне.

Апеляційний суд в своїй постанові повторив поширену помилку, пославшись на норму частини третьої статті 277 Цивільного кодексу України, яка вже 5 років як втратила чинність. Ця норма покладала тягар доведення правдивості інформації на того, хто її поширив. Її було виключено Законом № 1170-VII від 27.03.2014 (набрав чинності 19.04.2014), як таку, що суперечить принципу рівності сторін — складовому елементу більш ємного поняття справедливого судового розгляду, який вимагає, щоб кожній зі сторін була надана розумна можливість представити свою справу в таких умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом. Натомість апеляційний суд не просто процитував цю норму, а свідомо і чітко нею керувався, адже послався на недоведеність тверджень пана Бутусова.
Оціночні судження це саме такі, що не можуть бути доведені або спростовані. Отже, щодо них завжди можна сказати, що вони не доведені. Апеляційний суд не послався на жодну обставину, факт або доказ, якими б ці твердження були спростовані позивачами. Яким чином можна довести або спростувати твердження “авторитет” чи “права рука”, якщо вони не є оціночними? Ми тут не запитуємо з якого дива вони є образливими.
У справах Мангер v. Нікітенко та Тищенко v. Лещенко & Притула Верховний Суд розв’язував питання справедливого балансу між свободою слова і захистом приватного життя на користь свободи слова лише на тій підставі, що позивачі є публічними особами. Апеляційний суд чомусь таку практику вищого судового органу держави не підтримав.
Апеляційний суд також не звернув увагу на те, що вимога про видалення публікації в Інтернет не є належним способом судового захисту у справах про дифамацію, суперечить вимозі про спростування і, за практикою ЄСПЛ, вважається цензурою і переписуванням подій.