Публічна дискусія навколо декриміналізації цифрового контенту для дорослих знову вийшла за межі моральних оцінок. Після матеріалу Цензор.НЕТ про “OnlyFans”, податкові ризики та кримінальні провадження стало очевидно: проблема не зводиться до того, чи схвалює суспільство таку діяльність. Йдеться про те, чи може держава одночасно вимагати сплати податків і зберігати кримінально-правові ризики для людей, які ці доходи отримують.
Для юридичної практики це питання особливо показове. Воно демонструє конфлікт між податковою логікою, кримінальним законом і реальною поведінкою правоохоронних органів. Людина може прагнути легалізувати доходи, сплатити податки, діяти прозоро, але сам факт такого “виходу з тіні” може стати для неї додатковим ризиком.
Саме на цьому акцентує партнерка SENSE, адвокатка Ірина Шрамко, чий коментар у матеріалі Цензор.НЕТ є важливим для розуміння проблеми. Її позиція базується не лише на оцінці законопроєкту, а й на практиці роботи зі справами, де податкова та кримінальна площини фактично накладаються одна на одну.
У чому юридична колізія
Чинна редакція статті 301 Кримінального кодексу України передбачає відповідальність за ввезення, виготовлення, зберігання з метою збуту, збут і розповсюдження предметів порнографічного характеру. На практиці це означає, що цифровий контент для дорослих може потрапляти в поле зору правоохоронних органів навіть тоді, коли йдеться про повнолітніх осіб, добровільність і відсутність примусу.
Паралельно держава очікує, що доходи, отримані через цифрові платформи, мають декларуватися та оподатковуватися. І саме тут виникає головна проблема: податкова прозорість може бути сприйнята не тільки як виконання обов’язку перед державою, а й як фактичне підтвердження діяльності, яка за чинного кримінальним регулюванням залишається ризиковою.
Це і є ключовий парадокс: людина може не ухилятися від податків, але водночас боятися офіційно назвати характер своєї діяльності. У таких умовах частина доходів залишається в тіні не через небажання платити, а через страх створити доказову базу проти себе.
Чому податкові штрафи можуть бути не лише про податки
У практичній площині податкові спори в таких ситуаціях мають інший підтекст, ніж звичайне оскарження донарахувань або штрафів. Йдеться не тільки про суму податкового зобов’язання. Часто питання полягає в тому, чи не створить платник податків для себе додатковий ризик кримінального переслідування, визнаючи джерело доходу.
Саме тому, як пояснює Ірина Шрамко, люди, які оскаржують податкові штрафи, можуть керуватися не бажанням уникнути сплати податків, а бажанням не фіксувати офіційно діяльність, яка потенційно може бути кваліфікована через призму статті 301 КК України.
Для бізнесу та приватних осіб це важливий сигнал: у таких категоріях справ податкова стратегія не може існувати окремо від кримінально-правової оцінки. Перед тим як декларувати доходи, обирати систему оподаткування або відповідати на запити контролюючих органів, потрібно розуміти не лише податкові наслідки, а й потенційний інтерес правоохоронних органів.
Інакше людина може опинитися в ситуації, коли один державний орган очікує від неї повної прозорості, а інший використовує цю прозорість як підставу для процесуальних дій.
Контрольні закупки та реальна практика переслідування
Окрема частина проблеми – спосіб, у який такі провадження можуть формуватися на практиці. За словами Ірини Шрамко, значна частина кримінальних проваджень відкривається не через податкові дані, а через контрольні закупки. Тобто правоохоронці можуть створювати акаунти на платформах, оплачувати доступ до контенту, фіксувати матеріали та надалі використовувати їх як підставу для кримінального провадження.
З юридичної точки зору така практика викликає кілька питань. Перше – де проходить межа між виявленням правопорушення та фактичним стимулюванням ситуації, яка потім використовується проти особи. Друге – якість і незалежність експертиз, які мають визначати характер контенту. Третє – пропорційність державних ресурсів, що витрачаються на переслідування дорослих осіб, які добровільно створюють або поширюють контент для дорослої аудиторії.
Особливо проблемним є те, що багато людей у таких справах не доходять до повноцінного судового спору. Вони погоджуються на угоди, визнають вину, отримують умовне покарання і не оскаржують вирок, бо це здається швидшим і менш болісним шляхом. Але юридично це все одно означає визнання вини та наявність кримінально-правових наслідків.
У результаті формується система, де не завжди перемагає правова позиція. Часто перемагає бажання людини якнайшвидше вийти з ситуації, яка для неї репутаційно, фінансово й психологічно небезпечна.
Ризик корупції виникає там, де правила нечіткі
Одна з найсильніших тез стосується того, що невизначене кримінальне регулювання створює “корупційну конструкцію”. Це не просто емоційна оцінка. У правовій системі будь-яка норма, яка дозволяє широко трактувати поведінку людини як кримінально карану, збільшує простір для тиску.
Якщо особа не розуміє, де саме проходить межа між приватною поведінкою, підприємницькою діяльністю, еротичним контентом і кримінально караним діянням, вона стає вразливою. Якщо правоохоронний орган має широкий простір для тлумачення, з’являється ризик неформальних домовленостей, тиску або вибіркового застосування закону.
Для держави це теж проблема. Криміналізація добровільної діяльності повнолітніх людей не обов’язково зменшує саму діяльність. Натомість вона може витісняти її в тінь, стимулювати виїзд людей за кордон, ускладнювати оподаткування та знижувати рівень захисту самих учасників ринку.
Законопроєкт №15294: що змінюється в підході
Новий законопроєкт №15294 пропонує змінити акцент у кримінальному регулюванні. Його логіка полягає не в тому, щоб ігнорувати ризики індустрії дорослого контенту, а в тому, щоб розмежувати добровільні дії повнолітніх осіб і справді небезпечні діяння: використання неповнолітніх, примус, шантаж, поширення інтимних матеріалів без згоди, сексуальну експлуатацію.
Партнерка SENSE позитивно оцінює оновлений законопроєкт, оскільки він зміщує фокус відповідальності туди, де дійсно існує суспільна небезпека. У цьому підході важливе саме розмежування: добровільне створення контенту повнолітніми особами – це одна ситуація, а примус, експлуатація або залучення дітей – зовсім інша.
Така логіка є більш послідовною і з правової, і з практичної точки зору. Вона не скасовує необхідність боротися зі зловживаннями. Навпаки, вона дозволяє концентрувати ресурси правоохоронної системи на тих діях, де є реальна шкода, потерпілі та суспільна небезпека.
І саме тут важлива ще одна теза: потрібно “карати тих, хто порушує її права”. Тобто відповідальність має бути спрямована проти примусу, шантажу, експлуатації та насильства, а не проти повнолітньої людини, яка добровільно обрала певний спосіб заробітку і хоче діяти легально.
Податки: не весь оборот є базою для простих розрахунків
Дискусія про декриміналізацію часто супроводжується аргументом про додаткові надходження до бюджету. Але й тут потрібна юридична та податкова точність.
Розрахунки потенційних податкових надходжень можуть бути спрощеними, якщо рахувати податок від усього обсягу виплат. У реальній моделі легалізації частина людей могла б працювати як ФОПи, частина – на загальній системі, а частина – в інших правових конструкціях. Від цього залежить база оподаткування, ставка, можливість врахування витрат, документальне оформлення та податкові ризики.
Іншими словами, легалізація не обов’язково означає максимальний податок із кожної гривні обороту. Але вона може означати регулярні, прогнозовані й юридично зрозумілі надходження. Для держави це часто краще, ніж тіньовий ринок, який існує незалежно від формальних заборон.
Чому це питання ширше за “OnlyFans”
“OnlyFans” став найбільш помітним символом дискусії, але проблема ширша. Вона стосується будь-якої ситуації, де цифровий інтимний контент створюється, пересилається, зберігається або поширюється повнолітніми людьми. Іноді це комерційна діяльність. Іноді – приватні стосунки. Іноді – конфлікт після розриву, де інтимні матеріали стають інструментом шантажу або тиску.
Саме тому питання не можна зводити лише до платформ для дорослого контенту. Воно також стосується приватності, цифрової безпеки, меж кримінального закону та здатності держави відрізняти добровільну поведінку дорослих людей від справжніх злочинів.
Для юридичної практики це означає, що кожну ситуацію потрібно оцінювати індивідуально: де створювався контент, хто мав до нього доступ, чи була згода, чи був комерційний елемент, чи є ознаки примусу, шантажу або поширення без дозволу, які документи вже подані до податкових органів і які пояснення надані правоохоронцям.
Попередні матеріали по темі:
Висновок
Дискусія про декриміналізацію цифрового контенту для дорослих – це не лише про мораль, платформи чи окремий сегмент інтернет-економіки. Це про якість кримінального закону, передбачуваність правозастосування та здатність держави не створювати пастку для людей, від яких вона одночасно вимагає податкової прозорості.
Позиція Ірини Шрамко в цій дискусії є принциповою: сплата податків сама по собі не захищає людину від кримінально-правових ризиків, якщо базове регулювання залишається нечітким і потенційно репресивним. Тому без зміни правил проблема не зникне. Вона й надалі існуватиме в тіні – разом із ризиками для платників податків, учасників цифрових платформ і самої держави.
SENSE супроводжує клієнтів у спорах, де податкові, кримінальні та репутаційні ризики перетинаються між собою. У таких ситуаціях важливо оцінювати не лише суму можливих донарахувань чи штрафів, а й ширший правовий контекст, який може вплинути на безпеку людини або бізнесу.